Донецького Державного Технiчного Унiверситету
Кондратюка Iгоря Олександровича
рус. Ласкаво прошу! english
Якось у 1977 роцi в непоганому (на той час) мiсцi Ворошиловградi жили собi студент та студентка. I от так вже вийшло, що студентка ,не надто полюбляючi креслення, доручила виконання креслюнкiв бiльш розумному студенту. Таким чином вони й познайомились. Десь через рiк з'явився на цей свiт я. Висновок цього дуже простий - креслення впливає на збiльшення населення.Побачивши цей свiт 23 серпня 1978 року, я був примушений в ньому залишитися, про що поки не жалкую.Покинувши славетне мiсто Ворошиловград, дитинство своє босоноге я провiв в iншому, трохи менш славетному мiстi Авдiївка, де й проживаю до цього часу. Пiсля закiнчення дитячого садка, про який в мене залишились досить невиразнi спогади , в 1985 роцi я пiшов в перший клас Авдiївської средньої школи N6. Треба вiдзначити, що першi роки навчання були бiльш нiж вдалими, про що iснують цiлих три похвальних грамоти, а також диплом "Про зайняте третє мiсце в загальношкiльних змаганнях з бiгу" ( треба ж чiмось похвалитися ).В наступнi роки навчання давалося не дуже важко,хоч сам процес звичайно ж не подобався.
Замислюючись инколи про майбутнє та слухаючи розповiдi батькiв про їх студентськi роки, менi якось не хотiлося йти до iнституту. В основному певно ж з-за досвiду моєї мами, яка провчилася в загальнiй сумi близько 20 рокiв ( школа,технiкум, iнститут,декрет,знову iнститут). Вирiшуючи в дев'ятому класi, що ж робити далi, я все ж таки зрозумiв, що краще вже пiти в десятий ( ну не в бурсу ж ), хоч на рахунок iнституту я зарiкся, що ноги моєї там не буде. Ну а по закiнченнi школи (а якби не природнi лiнощi, то мiг бы й на вiдмiнно ) вже дiватися було нiкуди. Так в 1995 роцi я вступив до Донецького Державного Техничного Университету на факультет обчислювальної технiки та iнформатики. Зараз я є студентом 5-го курсу й майбутнє моє в туманi.