Боровольов Артем Сергійович група: ВТ-00м Ви можете мені написати сюди

     Я, Боровльов Артем Сергійович, народився 10 лютого 1983 року в м. Донецьку в міст. лікарні № 3. Про те, як народжувався, розповісти не можу нічого - не пам'ятаю. Далі - усе як у людей. Ходив у дитячий садок (в змісті мене туди насильно водили - жах як не подобався), паралельно з цією дуже важливою справою, займався в різних кружках і секціях (то фігурним катанням у ДС "Дружба" займався, поки ковзанка не перестали заливати, то легкою атлетикою, народними танцями і т.д.). У 6 років я пішов у музичну школу і, прозаймавшись там 8 років (!), успішно її закінчив. Так що я вмію грати на фортепіано і гітарі :).

     У 1990 році пішов у школу № 9. У школі учитися було не дуже захоплююче, скажу навіть гірше - нудно. Клас був не дуже дружний, розділений по кількості "нала" у кишені. Самим улюбленим уроком була інформатика (почав вивчати програмування з десяти років, так що уроки мені робити практично не приходилося :). В-о-о-о-т.

     Ну, в загалом, закінчив я школу з відмінністю, хоча і без золотої медалі, і вирішив надходити в інститут. Так не просто куди-небудь, а щоб цікаво і корисно було. І захотів я стати програмістом (щоб покруче Біллі Гейтса стати, напевно). Пішов я в наш рідний університет, Донецький національний нині. Подивився які є факультети, спеціальності. Вибір був великий, але, порадивши зі знайомими, я зупинився на улюбленому усіма нами рідному факультеті ФОТІ! Вибрав спеціальність і пішов готуватися до вступних іспитів (весь процес вибору своєї майбутньої спеціальності відбувався, поки я учився в школі в 11 класі).

     Надходив я по рейтингах. Перший рейтинг написав дуже навіть непогано (був десь на початку списку, не пам'ятаю вже яким), після другого рейтингу мене відкинули назад, та так, що я міг запросто потрапити на повну оплату, чого мені дуже не хотілося. І я вирішив піднапружитися і здав 3й рейтинг ще крутіше першого! Потрапив на 7-ме місце в списку і пройшов на бюджет. Радості було - не передати.

     Так почалося моє студентське життя. Група в нас була просто чудова. Та й не тільки група, а весь потік! Веселі прості хлопці, завжди допомагали один одному... У загальному весело було дуже. З групою ми виїжджали на природу на шашлики (у Слав'яногорське були, у Каховці), просто так збиралися.

     Перший курс, на мій погляд, був самим важким роком у моємо навчанні. Усе якось незвично, страшно. Іспити якісь, сесія. У школі такого ніколи не було. Страшно. Найстрашніши предмети на першому курсі - це були фізика і математика. Жах які важкі (хоча може бути комусь і подобалися). Дотепер мене пересмикує, коли згадую мучення перед екзаменами з цих предметів.

     На третьому курсі я перейшов в англійську групу, для того щоб краще англійський знати. Училися ми з іноземцями – хлопці веселі, але ледачі (за винятком кількох людей). Учився я, учився і пішов працювати - досвід заробляти. Пішов працювати я сисадмином/програмістом у кафі "Шато". Знадобилося шустренько вивчити 1С, її убудована мова і т.д. Працювати було цікаве - нові знайомства, досвід спілкування з людьми ну просто клас.

     Попрацювати спокійно я зміг десь рік. Далі працювати стало важкіше. Підприємство стало розвиватися, часті відрядження, весь травень і пів червня проторчал у Бердянську, набудовуючи кафе. Ну в загальному в кафешках я пропрацював близько 2,5 років. У середині осені 2004 року мені підкрутилася робота в газеті "Донецькі Новини". Недовго думаючи, я утік туди. Робота набагато спокійніше і досвід зовсім інший, "газетний". Там зараз і працюю.

     Ну, начебто, всe, пока. Розповів я про своє життя коротенько і вистачить з вас. Усім пока!!!

P.S. Так, до статі, ледве не забув.
От посилання на мої лабораторні роботи з курсу "Мережні інформаційні технології!"