Отже! Народившись у серпні, я виявилася самим справжнім левеням, у всіх гарних і поганих проявах цього знаку! За словами моєї мами, я зростала дитиною неспокійною і дуже крикливою.
Коли мені виповнилося 2 роки і 8 місяців батьки, зненацька для мене, "купили в магазині" мою сестру Катю.… Але, це - зовсім інша історія, і думаю, що моя сестра про себе напише сама, коли "доживе" до курсу "Web-дизайн" на нашому спільному з нею факультеті.
У ясла мене віддали рано. Причиною тому послужило гостре бажання моєї мами вийти на роботу (повторюю, я була справжньою бешкетницею). Дитячий садок лишився в мене в пам'яті в блакитних і рожевих тонах. Я була лідером групи і агітатор усіх колективних походів за територію садка (звичайно без відома вихователів). У початковій школі я була страшенною забіякою: хлопці до мене на бійку по одинаку не ходили, а дівчата просто не доводили справу до бійки. Мій головний девіз тоді був: "Не ставай моїм ворогом!". Ось так!
Вже в садку я стала виявляти таланти до співу і музики. У результаті в третьому класі мене, по моїй же власній вимозі, віддали в музичну школу навчатися грі на фортепіано. Так, звичайно, потім я зрозуміла, яку дурість зробила, але було вже пізно.
У п'ятому класі мене перевели в математичну школу № 24 р. Харцизька. Бажання мати власні кишенькові гроші виникло в мене вже давно, тому влітку я стала працювати помічником музкерівника. Там я познайомилася з Ідрісовою Рузаною Володимирівною, керівником гуртка самодіяльності в Палаці дитячої і юнацької творчості. Одного разу вона запропонувала мені взяти участь в обласному конкурсі вокалістів. Сцени я ніколи не боялася, тому погодилася без зволікань. На цьому конкурсі в журі були серйозні дядьки з консерваторії, які, по зрозумілих причинах, першого місця мені не дали, але сказали, що талант є, і що мною потрібно займатися фахівцям. Так я потрапила у вокальний ансамбль "Чарівна пісня" . Я була найменшою учасницею цього колективу (мені було 11 років). Якщо коротко викласти моє життя в ньому, то це було так: отримала основи оперного співу, виступала на обласних конкурсах і оглядах, брала участь у концертах у Театрі опери і балету ім. Солов'яненко і на головній площі міста Донецька. На заняття в Донецьк я їздила два рази на тиждень сама, без батьків (МЕНІ БУЛО 11 років!!!), при цьому добре училася в загальноосвітній школі й у музичній. У підсумку, після року поїздок у Донецьк я потрапила на міжнародний конкурс у Чернівцях. Перемоги не одержала, зате хоч Київ і Карпати подивилася. Після цього я навідріз відмовилася їздити в Донецьк на заняття.… Про причини, що спонукали одинадцятирічну дитину піти на такий серйозний крок, історія замовчує...
До речі, через рік після цього, я в перший і, сподіваюся, востаннє в житті познайомилася з представниками Відділу по боротьбі із організованою злочинністю. Виявилося, що хтось дуже добре нагрів руки на тім міжнародному конкурсі, а потім з кимсь не поділився! І мені, маленькій дівчинці, довелося не тільки свідчити, але ще і віддати усі сувеніри, що мені там подарували на пам'ять.
У музичній школі, яка усе більш і більш ставала для мене місцем поневолення малолітніх, високо цінували мої вокальні таланти, тому багато прогулів і витівок мені сходило з рук. Простить мені за це, мої гарні вчителі музики!!! Підсумок: музичну школу я закінчила без трійок!
Починаючи з дев'ятого класу, улітку я працювала помічником вихователя в дитячому оздоровчому центрі "Супутник" (сел. Зуївка). Вражень залишилося багато і на все життя. Але це окрема історія. Якщо колись у житті я буду писати свої мемуари, то цей період займе в мене, як мінімум, цілу главу.
Загальноосвітню закінчила в 2000 році із золотою медаллю. І всю знайомі пророкували мені консерваторію, або музучилище. Але я зробив вибір на користь перспектив, і пішла навчатись в ДонНТУ на факультет "Обчислювальна техніка й інформатика".
З жовтня 2002 р. по квітень 2003 р. була профоргом свого факультету! Лідерськими якостями я володіла ще з дитинства. Тому очолити колектив з 50 чоловік (профоргів груп) для мене не склало праці. Уся ця діяльність мені дуже подобалася, і усе в мене виходило, але через підготовку до держіспитів довелося піти.
Закінчуючи навчання, можу сказати про мої плани на майбутнє.… Ні! Не скажу! Ні про плани, ні про мрії - не скажу! Є гарне прислів'я: "Хочеш, щоб твоя задумана справа провалилася? - Скажи про це кращій подрузі". Якщо все задумане збудеться, прийду і з вдячністю низько поклонюся своїм учителям.
Керівником диплома вибрала Теплинського Сергія Васильовича. Це чудесна людина (це - не відверті лестощі)! Так, він багато свариться зі студентами і їхніми батьками, але по своїй суті, я знаю, він добра і гарна людина, просто робота в нього така (ну треба ж комусь цю роботу робити). А я дуже сподіваюся знайти улюблену, перспективну і високооплачувану роботу, яку буду виконувати з такою же старанністю, як і Теплинський Сергій Васильович свою.