|
|
Почалося усе з того, що дощовим п'ятничним ранком 16 серпня 1985 року я з'явився на світ. Довгою (чи ростом - кому як подобаэться) я був у пів метра, вагою в три з половиною кілограма. Ходити, розмовляти та грати з комп'ютером я почав рано. Улюблена гра мого дитинства - "Колобок".
Негоди в моєму житті почалися з дитячого саду, куди батьки відправляли мене щодня, не зважаючи на мої протести. Дитячий садок знаходився в 30 метрах від мого будинку, вид якого, такого близького і недоступного, завжди приводив мене в зневіру. Життя моє в той час нічого примітного не мало.
У віці п'яти років мене віддали до школи, у 0 клас, по закінченні якого мене відразу ж перевели в 1 клас по експериментальній програмі навчання. Суть експерименту полягала у тому, що вчити мене повинні були лише 10 років. Я не заперечував, бо мене ніхто не запитував. У шість років я почав вчитися.
Батько мій у той час працював програмістом, і я іноді приходив до нього на роботу пограти. Там же я навчився правильно натискати на коробочку з клавішами, що іменували "клавіатурою". Пізніше я засвоїв суть і призначення більш дрібної коробочки з набагато меншою кількістю клавіш - "координатний пристрій вводу\виводу", чи просто "мишку". Чому її називали "мишкою" я не розумів. Сир вона не їла (я пробував). До двох інших шухляд я майже не доторкався, і тому далеко не відразу я осяг істину, що комп'ютер - це не там, де картинки показуються, а там, де кнопочка "RESET" знаходиться. Приблизно в той же час я довідався секрет підключення до комп'ютера шлангів, що тяглися від монітора, клавіатури та мишки.
Незабаром я перейшов із третього в п'ятий клас. Дітей, що вчилися в четвертому класі, я вважав нестандартними, але потім зрозумів, що нестандартним є я. Я на це забив і став вчитися далі.
І от трапилось неможливе - у мене вдома з'явився комп'ютер!!! Це був 486 монстр із кам'яним серцем 66DX2 і доброю пам'яттю 8Mb. З тих пір я почав освоювати не тільки склад комп'ютера, але й навички роботи на ньому. Відтоді мене вже ніхто не вчив - я вчився сам.
У школі тим часом нічого цікавого не відбувалося. Після восьмого класу я пішов у клас з ухилом. Ви запитаєте, з яким? Просто - з ухилом. Хоча нас і переконували, що ухил наш - математичний. Але від математики ми не ухилялися, ні. Я закінчив дев'ятий і перейшов у десятий.
І от десь у цей час я зрозумів, що я не люблю зачісуватися!!! Одного бажання стало досить - більше я ніколи не зачісувався.
У військкоматі я довідався, що до військової служби придатний, але з обмеженнями - я не можу служити льотчиком, піхотинцем, десантником, спецназiвцем, танкістом, підводником і т.д. Я дотепер намагаюся зрозуміти, ким же я можу служити?..
Узимку 2000 року я став думати, по якій спеціальності мені розвиватися. Я вибрав програміста. І хоча для деяких людей мій вибір був очевидним, для мене самого він був не таким вже простим.
У відмінності від більшості моїх одногрупників, я не відчував любові до математики, не брав участі у шкільних олімпіадах і не займав призових місць. Я взагалі не любив точних наук, так само як і не точних. Я навіть програмування не любив через той рівень, на якому нам його викладали. Але оскільки я був одним з єдиних з класу, у яких у будинку був комп'ютер, то усі очікували від мене якихось програмістських подвигів. Я не розумів, яким образом вміння відформатировати дискету чи намалювати картинку в Раіnt'і може допомогти мені при написанні тупих програмок на бейсіке (по шкільній програмі). Ні на що серйозне я не був здатний, тому що мені не вистачало знань. Єдине, чого в мене було в надлишку, так це здатності. Здатності мислити логічно. У віці 12 років мені в руки потрапила книжка Айзенка, у якій було кілька тестів для визначення IQ. У тестах пропонувалося за 30 хвилин відповісти на 40 питань. Написавши один тест, я з подивом довідався, що відповів правильно на 37 питань і мій IQ складає ледве більш 210. У передмові мені рекомендувалося подзвонити у SETI під приводом того, що вони мене вже давно шукають. Однак далі я прочитав, що результати поза межею 100-140 стають усе більш неточними в міру віддалення від кордонів. Загалом, я вирішив нікуди не дзвонити. Власне, програмування я вибрав тому, що ніяких інших більш-менш виражених здібностей у мене немає, а на цій спеціальності я розраховував знайти своїм «талантам» максимальне застосування. ДонНТУ я вибрав тому, що знав його як престижний ВНЗ. Спочатку я думав піти на ЭКI, тому що набір туди, а, отже, і мої шанси поступити, були більшi. Крім того, мене підмовляв батько, що по спеціальності сам економіст-кібернетик, хоча і не випускнику ДонНТУ. Але я вирішив, що раз вже я захотів стати програмістом, то дорога мені на Системне Програмування. Пізніше, однак, я не раз шкодував, що зволів СП ЭКI, хоча щораз з нової причини. Але кидати СП я не збираюся.
Однак нестача знань давала про себе знати. Побачивши рейтингові завдання по програмуванню, я відразу відмовився від думки поступити, тому що я не міг зробити навіть перший рівень. Але оскільки я вже вибрав свій шлях, то вирішив йти по ньому до кінця. З лютого я почав відвідувати підготовчі курси з програмування, що проводив С. В. Теплинський. Результат був в наявності – на третьому рейтингу я набрав 50 балів з 60. От так я поступив на СП і з 1 вересня 2001 року почав вчитися. Яку помилку я зробив у той день?.. Да ніякої. От так я і вчуся. Збираюся довчитися до кінця, та допоможе мені F1, та збереже мене F2.
У лютому 2002 року я підключився до інтернету і вибрав собі нік «їжачок» після того, як побачив кактус на кухні. З того часу я, скоріше по звичці, відкликаюся на ім'я «їжачок».
Ну от і усе, що я можу про себе розповісти. Майбутнє своє я ще не представляю, але сподіваюся працювати в ньому програмістом, прожити довге і щасливе життя і вмерти в один день.
Деякі характеристики:
Народився: 16 серпня 1985 року в Донецьку.
Рід діяльності: у даний час я студент 3-го курсу, вчуся на програміста.
Відношення до тварин: цілком гарне.
Навчання: закінчив дитячий сад з відмінністю, пройшов прискорене навчання в середній школі.
Володіння музичними інструментами: піаніно та гітара, але усе в минулому.
Володіння іноземними мовами: українська, російська - вільно; англійська - зі словником; паскаль, ассемблер, си - з конспектом.
Улюблене кіно: "Остання фантазія".
Улюблена музика: саундтреки від ігор.
Улюблена тварина: їжачок у лісі.
Улюблена рослина: кактус.
Улюблена книга: "Хроніки Амбера".
Найбільший літературний твір: шкільний твір на тему "Колобок повертається", на сьогоднішній день, на жаль, загублене.
Відношення до сексуальних меншостей: я до них не відношуся.
Шкідливі звички: тільки по святах.
Основні недоліки: любов робити усе ідеально. Друге місце вважаю поразкою. В усьому якість зволюю кількості, будь це знання, дівчата, комп'ютери чи ще що. Володіючи дуже непоганим почуттям гумору, до багатьох речей відношуся занадто серйозно. Ще я занадто ледачий.
Основні достоїнства (за словами моїх друзів): вмію визнавати, що я не правий. Свої недоліки намагаюся виправляти.
Стиль програмування: швидкість для мене понад усе. На другому місці – можливості. На третьому - компактність. Заради прискорення кілька разів не соромився вручну підправляти вже готові exe-шники. Своїм найбільшим досягненням вважаю другу лабу по комп'ютерній графіці, прискорену майже в 3500 разів у порівнянні з першою версією. Однак натхненням на цей «подвиг» я зобов'язаний одній дівчині, теж студентці ФОТІ. Узагалі хочу переплюнути .The .Product. 
Не жартую.
