Здрастуйте, шановнi читачi "журналу" INTERNET!
Я взагалi поки i не думав створювати свою сторiнку, але прийшлося. Отже, називаюся я Кравцов Дмитро Володимирович, являюся досить дружелюбним створiнням - зовсiм типовим представником свого класу. Почав я досить стандартно: 28 сiчня 1983 року у славному мiстi Донецьку (i медалька в мене є!!!). Матiнка моя - щиросердечна людина, але вже коли ходив у садок, вiдчув я усю вагу її руки, що вiдпускає потиличник за чергову витiвку. Панотець (скажу я Вам: суворий i справедливий :) ) називав мене "пустотливi ручки". Про що Ви подумали!? Правильно, я сунув свiй нiс в усi побутовi прибори, годинники, розбирав iграшки, засовував спицi в розетку.., за що регулярно "вихоплював" по цих самих "ручках". Крiм того, доводилося постiйно "боротися" за життя. Так зрозумiє мене той, у кого є старший брат ( рокiв на 6 старший :)
У школi... Нi, не буду про це. Просто звичайна дуже середня вiдносно загальноосвiтня школа, у якiй я був одним iз кращих учнiв, що не заважало весело проводити час як на уроках (з неминучими "поведiнку незад.", "поговорiть з вашим сином так, щоб йому не хотiлося порушувати дисциплiну", а також "молодець!", "спасибi за такого прекрасного сина"), так i пiсля них.
Музична школа була невдалою спробою, а от театральнi здiбностi були оцiненi як "дуже гарнi" у театральнiй групi в РПДтаЮТ.Пiсля переходу в 10 клас у Донецький технiчний коллеж, я зрозумiв, що значить учитися. Середня оцiнка протягом першого семестру була десь у районi 3.5, однак закiнчив я його все-таки з вiдзнакою (жертвою стала воля...)
Чому факультет Обчислювальноï технiки та iнформатики ? Комп'ютери - це так цiкаво i можна стiльки вiдгвинтити, зняти, розiбрати, подивитися, як працює... Чому СП? Запитаєте в Попова Глiба зi СП-00а. Чудова людина, щоволодiє великою силою переконання. Крiм того я вже мав досвiд спiлкування з машинами: закiнчив з "червоним папiрцем" комп'ютерний клас за напрямком "Програмування" в ОблПДтаЮТ. Утiм я жодного разу не пошкодував (поки), що займаюся тут, адже крiм цiкавого (да-a-а-а,сказав) загадкового процесу навчання, мене оточують чудовi люди: як студенти, так i викладачi. Ще - у цієї спеціальності є гарне майбутнє як в Україні, так і за її межами: комп'ютери входять у життя людини, усе тісніше прив'язують себе до неї, і, схоже, не збираються іти.Зараз я вже студент п'ятого курсу. Прочитав біографію, що написав ще на другому, і вирішив залишити - так щиро вийшло. Отже, незабаром до нас прийде новий 2005 рік. Мимоволі задаюся питанням, що зроблено, що ще маю зробити.
За час навчання в університеті мені удалося освоїти всі запропоновані (говорять ще і був вибір...) предмети на "відмінно", за винятком "АОМ" Бориса Семеновича Гусєва - лінь було перездавати і німецької мови, що, до речі, можна спостерігати на німецькому варіанті цієї сторінки. Крім того, я не забував, що живу один раз, і тому не упускав можливості взяти участь у Днях факультету (останній не дуже вдалий…). Серед інших заслуг можна відзначити одержання стипендії за програмою Леонарда-Ейлера, зустрч з ректором Олександром Анатолійовичем Мінаєвим у якості одного з кращих студентів факультету, бла-бла-бла і все таке. В даний час працюю над магістерською роботою на тему: "Дослідження способів організації обміну даними при паралельному моделюванні і розробка програмного забезпечення прийому і передачі даних для системи Simulink" під керівництвом Володимира Андрійовича Святного. Планую по завершенні роботи представити результати в Штуттгардському університеті з наступною роботою в даному напрямку. Крім того, під керівництвом Олександра Яковича Аноприєнко й у співробітництві зі студентом Максимом Олексійовичем Достою пишу книгу під голосною назвою "Как учиться в университете" . Робота над книгою ще триває. Планується в найближчому майбутньому дописати декілька статей, підготувати електронну версію видання, у перспективі - друковану.
На цій оптимістичній фразі дозвольте перервати свою розповідь, щоб не віднімати у Вас настільки дорогоцінний час.