English Русский Deutsche

Я народився 9 лютого 1983р. у славетному українському місті Донецьку. Ця знаменна подія не залишилася непомітною природою: в 23.20 я з'явився на світ, а вже наступним ранком увесь Донецьк був покритий товстим шаром сніга. Можливо, саме тому я завжди несказанно радий першому снігу .

Своє дитинство я не пам'ятаю. Зовсім. Якщо що і знаю, то тільки з розповідей батьків. Кажуть, що нічим особливим не відрізнявся, тільки навчився рано лікувати (гроші, мабуть…) та періодично докучав мамі, як треба мене виховувати. В дитячому садку, розповідають, користався особливою увагою з боку жіночої половини нашого закладу. Особливою, тому що це в основному були виховательки, які мене дуже любили, і дівчинки-однолітки, які мене, навпаки, кусали.

Під впливом усіх цих обставин сформувались мої дитячі пристрасті. Бажання бути космонавтом та розвідником пройшли повз мене, зате професії автогонщика, художника, і продавця у продуктовому магазині були моїми улюбленими. З автогонщиком не вийшло - шкода людей, як художник я не реалізувався через батьків – після наступної намальованої мною 30-метрової вантажівки (а я малював в основному вантажівки, напевно, через бажання стати автогонщиком, і не менш 25 метрів довжиною – не знаю через що) вони вирішили навчити мене читати. Після цього залишилалася тільки одна мрія. Нажаль, 5-літних хлопчиків рідко беруть на роботу продавцями, а тим більш у продуктових магазинах, але будемо сподіватися, що усе попереду (це що до питання про перспективаи в найближчи роки).

У 1990 році безтурботна частина мого дитинства закінчилася, і я пішов у школу. Це було дуже цікаво. Найскладнішим для мене було засвоїти різницю між правописом в украинської та російської мовах, що негайно відбилося на відмітках по цих предметах. Втім, у п'ятому класі до мене все-таки дійшло, і я став відмінником. Ось так! :-)

У другому класі батьки віддали мене на англійську, так що вираз «Зе сан із шайнінг брайтлі» назавжди увійшло у моє життя чи то як натуральний стан природи, чи то як похмуре відчуття необхідності робити домашнє завдання (втім, тоді я ще не знав немецкої…). Куди я ходив ще, не пам'ятаю, у моєї пам'яті залишилися тільки танці у шостому класі, так що тепер я знаю «Румбу», «Самбу» і багато інших страшних слів… (Однак, треба сказати, це ще не так погано. Один мій друг за час навчання у школі умудрився походити на англійську, музику, теніс, пінг-понг, математику і, (о, жах!) плавання на байдарках!).

На шкільному фронті не усе було так гладко. Образно говорячи, мене «ковбасило». Спочатку я захоплювався математикою. Вивчав задачки. Потім фізикою. Вивчав природу. Потім хімією. Дотепер не зрозумів, що вивчав. Зупинився на інформатиці, що і визначило мою подальшу долю у змісті вищої освіти.

Бо подумав я, подумав, і вирішив, що економіст з мене кепський, математик занудливий, фізик посередній, хімік бесперспективний, а на продавців у магазинах, навіть продуктових, в університеті не учать, так що ничого не залишається, як заниматися комп'ютерами. Найскладнішим було вибрати одну із численних комп'ютерних спеціальностей. Зупинився на «Системному програмуванні», тому що апаратне забеспечення мене ніколи не приваблювало, а розробка прикладних програм навіває тугу. Поки не шкодую…

Я ось зараз задумався, а які в мене є особливі досягнення за період навчання в університеті. Відверто кажучи, окрім зрозумілого ТОЕ и незрозумілої Теорії Імовірностей, ніщо у голову не приходить. Ну, хіба що ще ЦЕОМ. Чому? Сам не знаю, просто цей предмет мені постійно у голову приходить…

Якщо говорити про майбутнє, то я поки остаточно не визначився. Усе ніяк не могу вирішити, чи то серйозно занятися моделюванням, причому на паралельних машинах, чи то виконати таки свою дитячу мрію і занятися грунтовно продуктовими магазинами. Поки що переважує перше. Втім, приймаю, будь-які пропозиції, як сполучити ці дві справи.

Ну а тепер найцікавіший розділ творчої автобіографії. Отже, мрії: триповерховий дом…, сім Мерседесів…, три жінки… и басейн з морською водою… у мого кращего друга. Мені ж цілком достатньо невиликих машини і будиночка, турботливої жінки та веселого сина. Аби жити спокійно. У професійному плані, хотілося б закінчити університет, пройти аспірантуру, позаниматися розробкою наукових проектів у різних странах. Особливий інтерес, окрім, природно, України, представляють Німеччина та США. Так що, зустрінемося там!

P.S. Цікаво, а в цих странах потрібні продавці в продуктових магазинах?